Постать дня — Людмила Проколієнко

29 вересня виповнюється 86 років від дня народження Людмили Проколієнко, відомого українського психолога

Людмила Микитівна залишила помітний слід в українській психологічний науці. Її праці присвячені широкому колу питань вікової та педагогічної психології. Вона опублікувала більше 100 наукових праць, зокрема як автор і співавтор таких монографічних і навчальних посібників: "Методика викладання української мови у школі" (1962), "Дошкільна педагогічна психологія"(1970), "Психологія засвоєння граматичних знань підлітками"(І973), "Вікова психологія" (1976), "Формування допитливості у дітей дошкільного віку" (І979), "Загальна, вікова та педагогічна психологія" (1980), "Сімейне виховання. Підліток" (1981).

З-поміж основних наукових інтересів —  психологічні аспекти програмування, алгоритмізації і комп'ютеризації навчання, формування моральних якостей у рамках шкільного і сімейного виховання, психологічні умови становлення гармонійної особистості дитини тощо.

Аналізуючи внесок Людмили Проколієнко у розробку проблем дитячої психології, слід сказати, що нею багато уваги було приділено питанням формування допитливості у дітей дошкільного віку, їх розумового розвитку в цілому, пізнавальної активності школярів в умовах використання різних способів оволодіння знаннями тощо.

Характеризуючи природу явища допитливості, Людмила Проколієнко відмічає, що вона, як і все, що становить розумовий розвиток людини, маг своєрідну психологічну природу. Вона розвивається в процесі формування людської особистості та проходить певні стадії відповідно до вікових особливостей розвитку людської психіки. Допитливість є якісно особистості, яка спрямовує її пізнавальні потреби на всіх етапах життя і в різних видах діяльності: у грі, навчанні, праці. Вона, як правило, спрямовується на пошук невідомого, непізнаного чи незрозумілого, яке не є якоюсь "абсолютною пустотою", якою взагалі не можна оперувати, а завжди пов'язується з чимось уже відомим, даним; вона є джерелом активності людини, прагненням повно, глибоко і різнобічно відображати навколишню дійсність.

Допитливість, як стверджує Людмила Проколієнко, породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим виявом потреби людини. Вона є, з одного боку, причиною виникнення інтересу, а з другого - формою його існування. Реалізуючись в інтересі, допитливість немовби зберігає його, не даючи можливості йому згаснути. Допитливість через інтерес постійно збуджує "механізм" пізнання. У сформованої особистості допитливість часто збігається з інтересом, наприклад, годі, коли у неї є постійний і глибокий інтерес до певної діяльності. Допитливість відрізняється від цікавості чи випадкового вияву інтересу своєю стійкістю. Вона впливає на організацію діяльності особистості незалежно від зміни умов, у яких ця діяльність здійснюється, від засобів її реалізації. Стійка допитливість у поєднанні з пізнавальним інтересом свідчить про зародження певних здібностей чи нахилів людини.

Порівнюючи допитливість дорослої людини і дитини дошкільного віку, Людмила Проколієнко відмічає, що у першої вона завжди має вибірковий характер, тоді як у другої - може бути спрямована на велике коло предметів, часто навіть протилежних за своїм змістом і функцією. Якщо у дошкільників допитливість легко переходить з однієї категорії предметів, явищ, дій, вчинків людей до іншої, часто навіть протилежної, то у підлітка вона може набувати характеру пристрасних, тривалих уподобань. Вони переважно зосереджують свою увагу на обмеженому колі предметів. Хоча у цьому віці, порівняно з дорослими, допитливість може виявлятися у короткотривалих захопленнях. Але не слід психіки підростаючої особистості. Спалах інтересу до різних занять і його згасання фактично є до певної міри пошук підлітком свого покликання, випробування своїх сил і можливостей.

На думку Людмили Проколієнко, "формування допитливості має розпочинатися з піклування про розвиток і вдосконалення відчуттів та сприймань, про органи чуття, за допомогою яких дитина знайомиться з зовнішнім світом. Це і є сенсорне, або чуттєве виховання. Його не слід відривати від раціонального, мисленого, бо чуттєве і раціональне - дві взаємозв'язані сторони єдиного процесу розумового розвитку". Вона зазначає, що розвиток допитливості у дичини можливий при достатньо розвинутій і вихованій у неї образній та емоційній пам'яті. Завдяки пам'яті у дитини збільшується кількість уявлень про зовнішній світ, збагачується знаннями її розум, створюється можливість міркувати, висловлювати судження, цікавитись більшою кількістю предметів і явищ.

Людмила Проколієнко стверджує, що допитливість є не лише якістю особистості, але може виступати і як розумова дія, як спосіб пізнання, як стимул і спосіб міркування. Приховані сторони і властивості дійсності, які не можна відчути, безпосередньо сприйняти, пізнаються за допомогою мислення. Тому виховання мислення дитини і є однією з основних і важливих умов формування допитливості. Адже дитина прагне пізнати причинно-наслідкові зв'язки у природі, у відносинах людей саме тоді, коли у неї виникає потреба їх пізнати, коли вона може їх зрозуміти.

Важливим засобом формування допитливості є заняття з ліплення, малювання, аплікації. Отже, за Людмилою Проколієнко, "життєдайним джерелом для формування допитливості є великий чуттєвий досвід, який нагромаджується тоді, коли дитина не лише дивиться, а й бачить, не лише слухає, а й чує, коли по-новому відкриває для себе світ у звуках, барвах, поетичних рядках, яскравих малюнках і ніжних мелодіях, коли починає тонко і глибоко відчувати красу світу, радість життя через відчуття і сприймання".

Чільне місце у науковій спадщині Людмили Проколієнко посідають праці, присвячені проблемі розумового виховання дитини, яке вона розглядає як " активну організацію і спрямування її розумового розвитку". Провідну роль у розумовому розвитку відіграє навчально-виховна робота з дітьми. Цілеспрямована організація навчально-виховними засобами пізнавальної і емоційно-вольової сфер дитини сприяє їхньому розвитку. Пасивність, бездіяльність дитини негативно позначається на її розумовому розвитку. Розумове виховання дитини здійснюється всіма видами навчально-виховних пізнавальних контактів з нею. Але, на думку Людмили Проколієнко, найбільше сприяє розумовому розвитку дитини спонукання її до пізнання дійсності, особливо до внутрішнього, спонтанного прагнення до пізнання; збудження спостережливості і допитливості; заохочення до створення образів уяви; активізація пригадування; навчання розкривати зв'язки і відношення між предметами і явищами та вміння робити логічні висновки. Основою розумового виховання дошкільників є практичні цілеспрямовані дії, ігрова діяльність, виконання навчальних і трудових завдань, в яких дитина привчається адекватно бачити і чути, сприймати предмети і явища, усвідомлювати зв'язки між ними.

Людмила Проколієнко успішно розробляла ідеї свого вчителя Г. С. Костюка, які насамперед пов'язані з впровадженням досягнень психологічної науки у практику навчання та виховання дітей. В цілому, наукова діяльність Людмили Проколієнко безсумнівно зробила суттєвий внесок у розвиток вітчизняної психологічної науки і, зокрема, дитячої психології.