Постать дня — Віра Котирло

29 вересня виповнюється

82 роки від дня народження

Віри Котирло, українського психолога

Наукову діяльність Віра Кіндратівна присвятила питанню розвитку пізнавальних процесів у дітей дошкільного віку, їхньої вольової, емоційної та мотиваційної сфер. Особливу увагу дослідниця приділяла вивченню проблеми підготовки дітей до школи. Із-поміж найбільш відомих праць — «Розвиток вольової поведінки у дошкільників» (1971), «Дитячий садок і сім’я» (1984, у співавт.), «Початковий період у навчанні школярів» (1985) тощо.

Упродовж багатьох років Віра Кіндратівна очолювала лабораторію лабораторії психології дошкільного виховання Науково-дослідного інституту психології України. 

Перу Віри Котирло належить більше 200 наукових праць, більшість з яких присвячено найрізноманітнішим питанням дитячої психології. Важко назвати проблему дитячої психології, у якій би вона не сказала свого вагомого слова, її праці були видані не лише у нашій країні, але й за кордоном, що, безумовно, є свідченням її великого авторитету серед широких наукових кіл.

Особливо великий внесок дослідниця зробила в  розв'язання проблеми вольового розвитку дитини дошкільного віку. Їй вдалося розкрити особливості вольової поведінки дітей раннього та дошкільного віку, умови їх розвитку, значення мети у поведінці і діяльності дитини, особливості вольової готовності дітей до шкільного навчання та вольової поведінки першокласників. 

Значну увагу психолог приділила вивченню вольової регуляції поведінки — "свідомеого саморегулювання своєї поведінки в ускладнених умовах, коли потрібно докладати ініціативні свідомі зусилля, щоб не відступити від поставленої задачі".  Віра Котирло підкреслює, що головне, що характеризує вольову поведінку дітей уже на ранніх етапах, це "нерозривна єдність операційної і мотиваційної сторін: у способах, завдяки яким дитина досягає мети, проявляються не лише конкретні вміння, але й певні спонуки. ... від тою, як складається взаємозв'язок мотивів і вмінь здійснювати цілеспрямовану діяльність по суті залежать особливості волі на етапі дошкільного дитинства".

Віра Котирло стверджує, що головною ознакою вольової поведінки є активна, діяльна цілеспрямованість, яка включає боротьбу з труднощами та перешкодами. Мотивація досягнення мети обов’язково включає ставлення до труднощів. Тому необхідно спеціально виховувати ставлення - формувати у дітей мотив подолання перешкод на шляху до мети. У процесі формування мотиву і способів подолання перешкод дитині стає знайомим почуття напруги і виробляються механізми зусиль. Виховуючи правильне  ставлення дітей до труднощів, важливо пам'ятати, що вони не завжди їх помічають, а тому дорослі мають турбуватись про "явність" перешкод та забезпечувати можливість їх подолання дитиною на сенсорному чи інтелектуальному рівні. "Цілеспрямована активність, яка передбачає свідомі ініціативні спроби вирішення якогось завдання або одержання конкретного результату, розвивається у ході реальної взаємодії дитини з зовнішнім світом, у процесі діяльності, яку організовує і спрямовує дорослий ... важливий внесок у вольову поведінку дитини вносить діяльність, яка спонукається пізнавальними мотивами, мотивом виконання вимог дорослих, мотивом подолання перешкод".

Розкриваючи питання вольової готовності дітей до шкільного навчання, Віра Котирло виділяє її складові компоненти. Такими, на її думку, є: довільні дії (передусім дії за попередньою словесною інструкцією) довільні психічні процеси (сприймання, мислення, запам'ятання, відтворення та ін.), а також такі за структурою діяльність і поведінка, у яких усвідомлюються мотиви й мета, мобілізуються зусилля. Основою цього є здатність дитини спрямовувати свою психічну активність та керувати собою, виходячи з вимог конкретного завдання й діяльності в цілому, правил поведінки, моральних норм, доступних її вікові. Вона виявляється при досягненні важливих для дитини цілей у грі, в процесі різних видів діяльності, у спілкуванні з різними людьми. Автор переконана, що "здатність до саморегуляції поведінки й діяльності, доступна дитині за віковими можливостями, - надійна основа успішного навчання. Ця здатність виробляється поступово в процесі виховання та взаємин дошкільника із соціальним середовищем".

Багато уваги у працях Віра Котирло приділено з'ясуванню особливостей навчальної діяльності молодших школярів, зокрема, першокласників. Вона підкреслювала значення початкового періоду у навчанні школярів не тільки для успішного оволодіння ними у майбутньому знаннями основ наук, а й для формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Навчальні успіхи учня, як зауважувала Віра Котирло, великою мірою визначаються ставленням його до школи, до учіння, тобто внутрішніми спонуками (мотивами). Учбова діяльність молодших школярів спонукається різноманітними мотивами. Одні з них виявляються уже при вступі до школи, інші складаються у процесі навчання. Уже наприкінці дошкільного віку дитину не задовольняють ті засоби наближення до життя дорослих, які надає гра. Це спонукає дитину включатися у серйозну діяльність, яка відповідала б її уявленню про свою "дорослість". Саме такою діяльністю стає для неї навчання. "Бажання стати школярем і ставлення до учіння як нової діяльності, оцінюваної суспільством як важливої, є необхідною передумовою для появи позиції учня. На цьому грунті виникають широкі соціальні мотиви, такі як прагнення до самовдосконалення і самовизначення".

Як зазначала Віра Котирло, успішність навчання у початковий період визначається пізнавальною спрямованістю, яка формується у дітей ще у дошкільному віці на основі властивої їм допитливості, проте її ступінь розвитку не у всіх дітей однакова. Тому не у всіх дітей формується пізнавальне ставлення до навколишньої дійсності, яке б викликало бажання вчитися. Причиною цього є недостатня увага з боку дорослих до потреб дітей. Одні учні перенасичені інформацією, яку звикли більше споживати, ніж здобувати, в інших - відсутній смак до нового, бо свого часу вогник допитливості не був у них підтриманий. Учбова діяльність цих дітей позбавлена інтересу і спонукається лише такими зовнішніми мотивами, як підкорення авторитету вчителя чи батьків, звичка виконувати вимоги дорослих, наслідувати ровесників тощо. Ці діти вирізняються серед однолітків нестійкістю уваги під час пояснення вчителем навчального матеріалу, швидко минучою реакцією на його новизну, намаганням уникнути нових завдань.

Роботу з такими дітьми, на думку Віра Котирло, учитель має починати з пробудження інтересу до знань, розвитку у них пізнавальної активності. Формування у них пізнавальних інтересів має грунтуватися на розвитку сфери почуттів, передусім таких, як подив при зустрічі з новим і несподіваним, тим, що суперечить досвіду або наявним уявленням; вагання і сумніви у процесі пошуку; радість відкриття; піднесений настрій від розв'язання складної проблеми тощо. Хоча діти шестирічного віку ще нездатні до самостійного переживання названих почуттів, проте вони надзвичайно сприйнятливі до емоційного стану дорослих і ровесників. Вони не просто поділяють здивування чи радісне захоплення іншого, а й проймаються ними, набувають досвіду переживань, оволодівають здатністю дивуватись і захоплюватись. А це значною мірою сприяє розвитку їх пізнавальної активності. Віра Котирло підкреслювала, що "формування пізнавальних інтересів дітей у початковий період навчання є одним із головних завдань освітньо-виховної роботи. Адже він - прямий шлях до формування творчого мислення, здатності самостійно здобувані знання... Особливо велике значення для стимулювання розумової активності шестирічних дітей має використання в ході їх навчання ігрових моментів і створення проблемних ситуацій".

Розглядаючи умови підвищення пізнавальних інтересів дітей у початковий період навчання у школі, Віра Котирло звернула увагу на проблему оцінки, зокрема, її виховного впливу на молодшого школяра, розкрила його механізм. Вона наголосила на тому, що оцінка діє на дитину безпосередньо, тобто через почуття, які виникають в учня при її одержанні і які й потім впливають на його настрій. Одну й ту ж оцінку різні діти сприймають по-різному. Для одних учнів хороша оцінка виражає схвалення затрачених зусиль чи високого рівня знань і сприймається як належне, для інших вона ніби авансує наступну старанність, а для третіх є несподіваним і навіть "незрозумілим" подарунком. Погана оцінка когось дратує своєю випадковістю, комусь здається свідченням нездатності вчитися, як інші, кимось сприймається як прискіпливість вчитися. Отже, на думку Віра Котирло, варто говорити про опосередкованість впливу оцінки самосвідомістю дитини, усією сукупністю її ставлення до себе та своїх можливостей. Вона підкреслювала, що "психологічний вплив оцінки на самосвідомість учня зумовлений виконанням нею двох головних функцій - орієнтуючої і стимулюючої. Перша полягає у тому, що, фіксуючи певні результати учбової діяльності, оцінка показує школяреві, наскільки він просувається вперед в оволодінні знаннями чи уміннями. Друга - несе у собі потенційні можливості поліпшення результатів, які нею зафіксовано, а, отже, й думки про учня, його самооцінки. Власне, тільки поєднуючи в собі обидві функції, оцінка може дійсно виступати знаряддям позитивного впливу на школяра як суб'єкта учбової діяльності".

Віра Котирло стверджувала, що оцінка у молодшого школяра відзначається найбільшою спонукальною силою, тобто є реально діючим мотивом уміння. Саме тому учитель має добре розуміти небезпеку заниженої або незадовільної оцінки і вдаватися до них лише в особливих випадках, орієнтуючись при цьому на їхню позитивну дію, передусім мобілізуючу. Адже наслідки незадоволення дитини своїми оцінками призводять до виникнення у неї небажання вчитися або до розвитку таких особистісних рис, як невпевненість у власних можливостях, зневіра у собі тощо. Згодом вона може звикнути до своїх невдач і стати байдужою до них та негативних оцінок. Вплинути на таке байдуже ставлення дитини до своїх успіхів значно складніше, ніж попередити його виникнення.

У науковій спадщині Віра Котирло вагоме місце займає проблема емоційного розвитку дітей, якій присвячені колективні монографії, написані співробітниками керованої нею лабораторії. Вона стверджувала, що "без вирішення питань розвитку емоційної сфери неможливе адекватне розуміння загальних закономірностей формування дитячої особистості... Практичне значення витікає з того, що гармонійний розвиток у ранньому і дошкільному дитинстві з необхідністю передбачає не лише засвоєння дитиною знань, але й пробудження у неї істинно людських почуттів".

Емоційний розвиток дитини Віра Котирло розглядала як важливу умову розвитку всіх інших сфер особистості. При цьому вона особливо підкреслювала значення почуттів у моральному розвитку підростаючої особистості. Адже моральна вихованість неминуче спирається на здатність людини до співпереживання, співчуття та допомоги іншому, тобто на здатність до вияву гуманних почуттів. Останні не дані дитині від народження і проходять тривалий шлях свою розвитку. Проте розвиток гуманних почуттів може бути забезпечений лише у тих випадках, "коли вони під впливом доброзичливого ставлення педагога і близьких дорослих переживають позитивні емоції... Гуманні почуття формуються і розвиваються в процесі реальної взаємодії дитини з дорослими і ровесниками, їх розвиток тісно пов'язаний з формуванням морально-етичних уявлень дітей, становленням досвіду власної поведінки".

Не менш важливим, на думку Віра Котирло, є, формування у дитини емоційно-ціннісного ставлення до себе як до суб'єкта гуманних стосунків з ровесниками. Таке ставлення до себе складається на грунті дитячих переживань, що виникають у взаємодії з іншими дітьми, яку організовує дорослий обов'язково на моральній основі. Не менш важливим для формування емоційно-ціниісного ставлення дитини до себе є оцінні вилиті дорослих. Вияв дорослими задоволення чи, навпаки, незадоволення успіхами дитини у різних видах діяльності, її поведінкою завжди викликає у неї певні почуття, які в подальшому виливають на її ставлення до себе, на формування самооцінки. Для дошкільника особливо актуальною є потреба у "прилученні" до соціальне схвальних зразків поведінки.

Надзвичайно цікаві думки висловила Віра Котирло стосовно значення сюжетно-рольової гри у розвитку гуманних почуттів дитини дошкільного віку. Зміна позицій дитини у грі, взаємини, у які вона вступає з ровесниками з приводу гри, створюють сприятливі умови для розуміння іншого, "вчування" у його становище, настрій, бажання. Вона зазначає, що ні сам по собі сюжет, ні зміст гри не визначають появи в дитини уваги і турботи, доброзичливого ставлення до іншого. Сюжет може розгортатися нейтрально, не зачіпаючи почуттів дітей. Гра виконує функцію виховання гуманних почуттів лише у тому випадку, якщо "стимулює або спонукає відповідні актуальні переживання. Найбільш сприятливі такі ігри, у яких гуманні прояви входять у рольові приписи".

У своїх працях Віра Котирло багато уваги приділила проблемі взаємодії сімейного і суспільного виховання дитини. Вона була переконана, що для справжньої взаємодії цих двох сторін досить важливим є обмін методами виховання, що дозволяє "задати потрібний напрямок розвитку дітей, як у дошкільній установі, гак і в сім'ї... прогнозуючи можливі лінії взаємодії сімейного і суспільного виховання не можна не враховувати його визначальної ролі у створенні так званого середовища розвитку". Віра Котирло детально проаналізувала внески сім'ї і дошкільної установи у справу виховання особистості дитини дошкільного віку. На її думку, дитячий садок не лише заповнює пробіли сім'ї у вихованні дитини, але й при необхідності повністю бере на себе виховні функції, забезпечує умови для задоволення її потреб, які у сім'ї не одержали свого вияву та достатнього розвитку. Такими, наприклад, є фундаментальні потреби дошкільника - потреба у спілкуванні з ровесниками, в оволодінні навичками спільної діяльності і сюжетно-рольової гри. Дитячий садок сприяє більш ранньому і більш глибокому долученню дитини до суспільних цінностей.

В свою чергу сім'я, на думку Віра Котирло, має низку переваг перед суспільним вихованням: це емоційний характер взаємин дитини з рідними, широта і різноманітність зустрічей з навколишнім світом, безперервність і тривалість контактів з близькими людьми тощо. Водночас вона відмічає, що переваги сімейного виховання не завжди реалізуються в сім'ї, оскільки воно часто здійснюється стихійно і невміло. Крім того, там. де емоційні контакти гіпертрофуються, вони наносять шкоду діловим стосункам дитини з дорослими та ровесниками, гальмують її научіння. Віра Котирло переконана, що лише "добре знання сильних і слабких сторін сімейного і суспільного виховання визначає успіх організації цілеспрямованих впливів на дитину".

Навіть короткий огляд наукової спадщини Віри Котирло свідчить про широту її наукових поглядів, глибину думок. Безсумнівно, що її праці, як і вся її наукова діяльність, сприяли розв'язанню багатьох проблем дитячої психології та стали поштовхом для нових наукових пошуків.