Трирічні малюки: щоб криза не була критичною

Тетяна ЯЦЕНКО, аспірантка Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, практичний психолог ДНЗ компенсуючого типу для дітей з вадами зору № 755, м. Київ

Ситуація, коли впродовж лише декількох місяців істотно змінюється поведінка малюка, його стосунки з тими, хто поруч, є дійсно критичною для взаєморозуміння і взаємодії між дитиною та дорослими. І саме дорослі не завжди бувають готовими до таких змін. Ще менше вони готові їх приймати та вибудовувати подальші стосунки з дитиною за новими правилами. У кожному конкретному випадку криза стосунків проходить по-різному — гостріше чи м’якше

За перші три роки свого життя малюк набуває певного багажу знань і вмінь, починає відчувати потребу в більшій, ніж йому надають, самостійності. У малюка зароджується усвідомлення, що він ― окрема істота зі своїми бажаннями і потребами, які не завжди збігаються з тим, що пропонують мама чи тато. Отже, головні зміни зосереджені навколо Я дитини. Їх сутність полягає в психологічній емансипації малюка від близьких дорослих, яка супроводжується низкою специфічних проявів ― упертістю, запереченням усього й уся, капризами тощо. Разом з тим, психологічні спостереження доводять, що деякі діти практично не мають негативних проявів у вказаному віці або легко та швидко їх долають, і їх особистісний розвиток протікає нормально.

Перебіг кризового періоду залежить не лише від індивідуальних особливостей малюків, а й від психолого-педагогічної освіченості їх соціального оточення ― насамперед батьків і педагогів. У дитини може проявлятися або весь комплекс кризової поведінки, або лише деякі її ознаки. В одного малюка ― це яскраво виражена «боротьба за самостійність», що супроводжується агресивністю, негативізмом і триває довго, а в іншого процес відстоювання своєї незалежності набагато м’якший, проявляється лише в деяких ситуаціях і швидко минає.

Криза трьох років засвідчує один з важливих моментів розвитку дитини раннього віку ― усвідомлення себе як окремої істоти, яка має власні бажання, що не завжди збігаються з бажаннями інших. Це спричиняє появу нового ставлення до дорослого: дитина порівнює себе з ним, прагне наслідувати у поведінці, діях, намагається реалізувати прагнення «бути дорослим», демонструє свою самостійність і незалежність, протиставляє власні бажання вимогам дорослого.

Причини негативних проявів кризи розвитку

Маємо зазначити ще раз: у кризовий період відбувається цілковито змінюється вся соціальна ситуація розвитку дитини. Проте, якщо сама криза є закономірним і необхідним явищем, то негативні прояви — це свідчення складностей переходу до нового періоду, які здебільшого провокуються близькими дорослими через їх нерозуміння прогресивності всіх змін, через невміння чи небажання змінювати тип і стиль взаємодії з дитиною, який був сталим доволі довго — від першого року життя.

Криза розвитку — один з основних елементів механізму розвитку дитини. На думку видатного психолога Льва Виготського, це зосередження різких та грунтовних зрушень і зміщень, змін і переломів в особистості дитини. Криза є переломним моментом в умовах нормального психічного розвитку. Вона виникає тоді, «коли внутрішній хід дитячого розвитку завершив якийсь цикл і перехід до наступного циклу буде обов’язково переломним...» — вважав Лев Виготський. Криза ― це низка внутрішніх змін дитини при відносно незначних зовнішніх змінах. Сутністю кожної кризи є перебудова внутрішніх переживань, що визначають ставлення дитини до середовища, зміна потреб і спонукань, які є рушійною силою її поведінки

Якщо дорослі не помічають у дитини тенденції самостійно задовольняти бажання, продовжують ігнорувати її прагнення бути незалежною, зберігають старий тип взаємин, обмежують активність, свободу дитини, то можуть виникнути власне кризові прояви ― негативізм, впертість, свавілля, знецінення вимог дорослих, протест-бунт, норовливість. У разі, якщо дорослий наполягає на своєму, намагається зломити дитячу впертість, виникає психологічний захист: дитина звикає до негативних оцінок дорослого і зазвичай перестає «чути» його зауваження та заборони, інколи навіть можуть виникати невротичні симптоми. За «перемоги» дорослого над самостійністю дитини вона може вирости безвольною, безініціативною, несамостійною або ж впертою і жорстокою.

Як пом’якшити негативні прояви кризи

Насамперед дорослий має пам’ятати про те, що дорослим є саме він, і досвіду в нього значно більше, ніж у трирічного малюка! А тому дорослому належить розуміти всі зміни, що відбуваються з дитиною, і терпляче ставитися до можливих негативних проявів її поведінки. Слід не наполягати на своїй дорослості і владі, а першому трансформувати стосунки з дитиною відповідно до її потреб у самостійності та активності, які значно зросли. Дитяча заява «Я сам!» засвідчує бажання лише діяти самому, самостійно, а не залишитися самому зі своїми проблемами.

З огляду на це на етапі кризи трьох років батькам малюка варто:

• стати гнучкішими і терплячішими, розширити права і обов’язки дитини;
• дозволити малюкові бути самостійним — не втручатися (за можливості) у його справи, якщо він не просить. Наприклад, дочка, пихкаючи, натягує кофтину, батьки одразу намагаються їй допомогти. Але вона не оцінить такого прагнення батьків, найвірогідніше навіть з лементом чинитиме опір замахові на свою свободу;
• підтримати і оцінити дитячі зусилля і прояви самостійності;
• пам’ятати, що дитина може перевіряти по кілька разів на день ― чи дійсно те, що було заборонено вранці, заборонять і увечері. Батьки мають проявити твердість, проте пам’ятати, що заборон не має бути багато. Необхідно установити чіткі межі та правила ― не можна тікати на вулиці від мами, чіпати гарячу плиту тощо. Цієї лінії поведінки повинні дотримуватися всі члени сім’ї, які живуть разом з дитиною;
• зважити на свою поведінку, адже дитина наслідує поведінці найрідніших людей, тому батькам необхідно стежити за собою. Якщо мама надмірно емоційна, вередлива, то донька, найвірогідніше, буде такою самою; якщо батько, прийшовши з роботи, свої речі залишає абиде, то перш ніж лаяти малюка за його неохайність і неорганізованість, варто спробувати змінити власні звички;
• переключити увагу малюка при його спалахах упертості, гніву на будь-що нейтральне,, проте це переключення має буде активним: «Давай зробимо…»;
• відкласти розмову на час, коли малюк заспокоїться, якщо він злиться, у нього істерика, адже тепер марно пояснювати, що так робити недобре. Поки ж його треба взяти за руку і відвести в спокійне безлюдне місце.
• розмовляти з малюком варто на рівних, як з людиною, думка якої вам дійсно цікава;
• ЛЮБИТИ дитину і показувати їй, що вона дорога навіть заплакана, уперта, капризна.

Життєві ситуації: як варто чи не варто поводитися з трирічками

Спробуємо розібратися у поведінці дітей та реакціях батьків, що викликані негативними проявами кризи, та зарадити конфліктам.

Ситуація 1

― Марино, принеси, будь ласка, книжку, ― ласкаво просить мама.

― Не принесу, ― твердо відповідає Маринка.

― Давай, онучко, я тобі допоможу, ― як завжди, пропонує бабуся.

― Ні, я сама, ― уперто заперечує дівчинка.

― Підемо погуляємо.

― Не піду.

― Йди обідати.

― Не хочу.

― Послухаємо казку.

― Не буду...

Аналіз: Симптом, який тут проявився, ― це негативізм. Якщо батьки кожного разу будуть погоджуватися з дитячими «Не», то дуже скоро зіштовхнуться з маніпулюванням з боку дитини. Вийти з такої ситуації можна, якщо пояснювати малюкові причини його відмови. Наприклад: «Ти не можеш принести книжку, бо допомагаєш татові». Зазвичай діти чіпляються за подібні «підказки» дорослих.

Ситуація 2

Мама звертається до сина:

― Сашко, збирайся, ми їдемо до бабусі.

― Я не хочу, ― відповідає хлопчик.

― Як це ти не хочеш? Ми ж домовлялися, вона на нас чекає.

― Я не хочу.

― Бабуся на тебе чекає, подарунок тобі купила.

― Я не хочу.

― Та вона ж для тебе кексиків напекла, ти ж їх так любиш, поїхали.

― Я не хочу! ― заявив Сашко і розплакався.

Коли мама підійшла його втішати, він прошепотів:

— Скажи мені, що я не поїду до бабусі…

Аналіз: Така поведінка хлопчика є яскравим свідченням впертості ― завдяки маминим словам він уже хоче і тих кексиків, і подарунка, і до бабусі їхати теж хоче. Але ж Сашко озвучив своє рішення про те, що не поїде, і не може його змінити. Прохання «Скажи мені, що я не поїду до бабусі» також притаманне саме дітям, які переживають кризу трьох років. Адже тоді він зможе не підкоритися забороні мами і зробити те, чого насправді хоче ― поїхати до бабусі. Можливо, така поведінка є незрозумілою, парадоксальною, чудернацькою, але вона потребує розумного і шанобливого ставлення з боку близьких дорослих. Жорстке ставлення до дитини, яка вперто тримається вже прийнятого рішення, не поліпшує ситуацію, а лише її загострює. Тому батькам варто розуміти, що дитина прагне показати свою самостійність навіть у прийнятті рішень, і пам’ятати, що вона потребує їхньої допомоги. А тому слід проявити поблажливість до її рішучості і знайти відповідні слова та інтонацію.

Ситуація 3

Мама одягає сина в дитячий садок і дуже поспішає, спізнюється на роботу:

― Та що ж ти так довго одягаєшся, дай, я одягну тобі брюки!

― Я сам, ― відповідає цілком спокійно син.

― Ні, ти робитимеш це дуже довго!

Мама одягає сина, хлопчик опирається, плаче. Потім знімає брюки і надягає їх самостійно.

Аналіз: Дитяча норовливість часто викликає батьківське невдоволення. Проте мама у наведеній ситуації лише і собі, і дитині зіпсувала настрій. Хлопчик і надалі намагатиметься проявити свою самостійність, але в умовах маминого постійного цейтноту таке прагнення переросте у протест-бунт та матиме ознаки перманентного конфлікту. Подолати наслідки такої ситуації можна лише навчившись організовувати, насамперед, себе: наприклад розпочати ранковий підйом на 15−20 хвилин раніше, щоб дати дитині можливість задовольнити свою потребу в самостійності.

Ситуація 4

Михайлик захоплено грається машинками, вибудував для них дорогу і гараж. Та ось бабуся попереджає, що хлопчик має закінчувати гру та йти обідати:

― Михайлику, збирай іграшки, будемо обідати, ― попереджає бабуся.

― Я ще не хочу їсти, я граюся!

― Михайлику, ходи їсти.

― Не заважай мені!

― Онучку, я стіл вже накрила, ходи…

― Ти мені набридла, чому ти мені заважаєш!

― Та хіба я заважаю, ― дивується бабуся. ― Я кличу найвправнішого водія заїхати на заправку: автомобіль заправити і самому пообідати та відпочити, перш ніж далі вирушати у дорогу.

Упродовж бабусиного запрошення-пояснення на обличчі хлопчика почергово з’являлися роздратування, здивування, здогадка та захват.

― Це так, як ми з татом на заправці обідали! ― радісно вигукнув хлопчик і побіг їсти.

Аналіз: Треба визнати, що наведений приклад реагування дорослих на дитяче свавілля та зухвалі заяви є радше винятком, аніж правилом. Побутує думка, що лише відстоюючи свої вимоги, вимагаючи їх беззаперечного виконання, дорослі підтримують свій авторитет. Проте така поведінка лише загострює бажання дитини відстояти свою незалежність. Поведінка бабусі є вдалим зразком того, як саме дорослий має реагувати на дитяче прагнення бути дорослим ― зі своїми бажаннями, уподобаннями тощо.

Ситуація 5

Тато зробив донці зауваження, щоб вона не хитала ніжками, коли сидить за обіднім столом. За мить дівчинка вже хитала ногами під столом з явним прагненням торкнутися ними батька. І коли це сталося, батько вивів її з-за столу з такими словами: «Ти маєш вибачитися за свою поведінку і своє ставлення до мене». На що почув від дитини: «Я тебе не люблю!». Далі розгорівся скандал…

Аналіз: Симптом знецінення є найболючішим для батьків. Проте батьківський авторитет не з’являється за вказівкою. Така поведінка батька здатна викликати у дитини страх і розпач, а на місці страху нічого, крім зневаги та байдужості, не з’являється! Батькові варто було показати своє розчарування поведінкою доньки: «Ну, якщо тобі так подобається хитати ногами, тоді тобі ліпше обідати самій. Та й до кафе нам не варто йти, бо ніхто не захоче сідати разом з нами за столик».

А на почуте від дитини «Я тебе не люблю» є лише одна правильна відповідь: «А я тебе люблю».

Декілька наступних ситуацій ілюструють такий типовий прояв деспотизму стосовно інших дітей в сім’ї, як дитячі ревнощі.

Ситуація 6

Трирічний Ілля грається кубиками. До нього підповзає його сестричка, якій ще немає року, і намагається взяти кубик. Ілля б’є дівчинку по руці. Мала плаче. На мамине запитання: «Що сталося?», хлопчик заявляє: «Тепер вона знає, хто тут головний!».

Ситуація 7

― Соня раптом розучується робити те, що вже давно і добре вміла ― жаліється мати.

― Учора змусила мене годувати її з ложки обідом: «Мамусю, у мене ручка болить, я не можу… Я розлила… Я забруднилася…».

Напередодні мама відмовилася посидіти біля дівчинки, поки вона засне, бо мамі ще треба вкладати її півторарічну сестричку.

Ситуація 8

Серед чотирьох стільців на кухні є один, що відрізняється кольором свого сидіння. Хлоп’я якому щойно виповнилося два з половиною роки криком і плачем змушує старшого восьмирічного брата вставати з цього особливого стільця щоразу, як той сідає, і сам вмощується на ньому або ж пересідає з іншого. Якщо ж на стілець сідають тато чи мама, крикливо-вередливої реакції маленького тирана немає.

Аналіз: Однозначне сприйняття батьками стосунків між братами та сестрами ― «старший = дорослий = має любити і поступатися», а «менший = маленький, якого не можна ображати = завжди правий» ― може лише загострювати ситуацію їх взаємодії і посилювати несприйняття дітьми одне одного.

Зрозуміло, що менші діти потребують підвищеної уваги батьків, проте не варто давати старшим дітям привід засумніватися у любові тата і мами до себе. У ситуаціях 6 і 7 описано спробу старшої дитини привернути увагу батьків до себе ― лише шляхи різні. Хлопчик вирішив ситуацію по-чоловічому. А дівчинка (її поведінка є більш типовою), отримавши відмову мами, віднайшла інший спосіб повернути собі маму та її увагу.

У ситуації 8 ревнощі поєднані зі свавіллям молодшого хлопця по відношенню до старшого, який є безпечнішим у порівнянні з батьками. Така ситуація є загрозливою для стосунків не лише між дітьми, а й між батьками та старшим сином. Та й перспектива розвитку стосунків з молодшою дитиною також не безхмарна. Батьки мають схаменутися і вибудувати рівні стосунки між братами. Для цього, насамперед, слід проявити твердість своїх вимог до меншого та підняти авторитет старшого як свого першого помічника.

Також батькам варто пам’ятати, що діти мають право переживати негативні емоції стосовно одне одного, говорити, що не люблять чи ненавидять свого брата чи сестру. Найбільшою помилкою батьків є саме заборона дитині мати і виражати своє негативне ставлення й однозначний наказ «любити, адже це твій братик (сестричка)». Батьки мають показати, що вони розуміють почуття дитини: «Я розумію ― ти розлючений через те, що малий зруйнував твою башту. Він просто не розуміє твоїх дорослих ігор і грається по-своєму. Але, якщо ти мені допоможеш і пограєшся з ним трохи, то за 10 хвилин я звільнюсь і заберу його, а ти зможеш збудувати ще кращу башту». У цьому прикладі мама приймає негативне ставлення старшого сина до меншого, показує своє розуміння емоційного стану старшого хлопця і значимості його діяльності; дає шанс проявити великодушність ― допомогти їй ―і продовжити гру з кращими результатами.

Наведені приклади є окремими ілюстраціями розмаїтої поведінки трирічного вередуна, з яким «воюють» батьки. Допомогти найріднішим у світі людям порозумітися та віднайти шляхи до взаємодії ― одне із завдань практичного психолога дитячого садка. Особливо актуальним це питання є на етапі знайомства з родинами новачків. Адже, як відомо, проблемі легше запобігти, ніж потім вирішувати. Ці ситуації можна використати у діловій грі, як приклади при обговоренні проблеми на батьківських зборах тощо. Вони допоможуть батькам ліпше розуміти своїх дітей, навчитися будувати стосунки з урахуванням їхніх вікових особливостей та не вбачати трагедії там, де її немає.