Говорити про кохання завжди непросто — надто багато амбівалентних емоцій та почуттів приховується за здатністю людини відчувати глибоку симпатію до іншої людської істоти. Практичному психологу доволі часто доводиться мати справу з першою юнацькою закоханістю. І тут надзвичайно важливо знайти правильні слова, щоб пояснити тинейджеру всю непересічність та водночас природність того, що з ним відбувається, створити ілюстрацію зрілого кохання, до якого варто прагнути.
Видатний український мислитель Григорій Сковорода писав, що все минає, проте любов зостається, все минає, але не Бог і не любов. У філософській думці сенс та цінність кохання полягає у тому, що воно спонукає цікавитися внутрішнім світом іншої людини та ставитися до коханого, як до самого себе. Водночас кохання може виконувати роль жорстокого тирана, здатного утримувати під своєю владою мільйони заручників.
Психологи одностайні у головному висновку — кохання, щасливе або не зовсім, це — стенічне почуття, яке дає людині «друге» дихання, підносить її творчі сили, надихає на креативну діяльність, особистісне зростання. Невипадково переважна більшість мистецьких шедеврів створена під впливом почуття кохання, хоча й не завжди взаємного. Отже, кохання, скоріше, «збагачує» особистість, ніж «вимагає» чогось від неї: «Любов об’єднує і, власне, створює особистість завдяки тому, що не дає людині зосередитись на власному Я, а концентрує, втілює її в інше Я, тим самим забезпечуючи існування і розвиток себе як цілісності», — зазначає сучасний український психолог Сергій Максименко.
Спробу з’ясувати психологічну природу кохання здійснили професор Йельського університету Роберт Стернберг та його асистентка С’юзен Гранджек. Вони запропонували тригранну теорію кохання, яка вже набула статусу класичної та посіла чільне місце в підручниках із соціальної психології (див. Рисунок). Як створювалася ця модель? За основу дослідження було взято староіндійський епос «Гілка персика», де кохання визначено так:
«Три джерела має кохання:
Потяг до тіла породжує бажання,
Потяг до душі — дружбу,
Потяг до розуму — повагу.
Але тільки поєднання трьох джерел породжує любов».
Психологи досліджували характер взаємин пар різного віку, одружених та неодружених, із тривалими та нетривалими стосунками, які, однак, були твердо переконані, що кохають одне одного понад усе. Зазвичай динаміка їхнього почуття була схожою: спершу — еротичне піднесення, «контакт очей», «дотик до рук», «перший поцілунок», «обійми» тощо. Тож еротичний спалах пари був мотиваційною основою розвитку інтимних взаємин. Далі поглиблювалися емоційні зв’язки, взаємопроникнення їхніх Я, з’являлася приязнь, взаємна підтримка та чуйне ставлення до переживань партнера. Поступово розвивалася ще й третя, когнітивна грань їхнього почуття — взаєморозуміння на основі спільної життєвої позиції, становлення подібних структур свідомості — щоб «і в смутку, і в радості»…
Тож, «досконале кохання» автори зобразили у вигляді трьох граней рівностороннього трикутника: еротичної, емоційної та когнітивної. Такі стосунки є найбільш гармонійними та тривалими. Якщо ж однієї з граней бракує, дослідники назвали подібний характер взаємин різновидами «квазі»-кохання, яке в житті зустрічається дуже часто. Відповідно до специфіки сформованості граней трикутника, розрізняють кілька видів «недосконалих» любовних взаємин. Розглянемо деякі з них.
«Пристрасть» базується на домінуванні у стосунках лише еротичної грані. Цю модель кохання найчастіше сповідують юні закохані, які перший досвід статевих стосунків часто сприймають за «справжнє» почуття. Такі стосунки нетривалі.
«Кохання-симпатія» — домінування у взаєминах лише товариських емоційно-теплих стосунків без пристрасті, без зобов’язань. Подібні пари стають добрими друзями, але не більше.
«Пусті взаємини», на думку Роберта Стенбергера, — це стосунки, в яких домінує лише когнітивна складова — моральні зобов’язання і спільні погляди на життя. Такі взаємини здебільшого характерні для пар, які поєдналися за обопільною домовленістю, наприклад за шлюбним оголошенням.
«Голлівудські стосунки» — так автори типології називають почуття, яким бракує емоційного взаємопроникнення за наявності еротичної та когнітивної складових. Мотивацією створення такого союзу є привернення уваги до себе як до видатної, незвичайної пари в шоу-бізнесі чи інших сферах публічного життя.
«Компанійське кохання» поєднує як когнітивну, так і емоційну складові, але без еротичного потягу одне до одного. Це союз однодумців — товаришів по партії, колег по бізнесу тощо.
«Романтичне кохання» поєднує сексуальний потяг та емоційну прихильність. Це найпоширеніший тип розвитку любовних стосунків. Він більш притаманний парам юнацького та молодшого дорослого віку, для яких провідною діяльністю є спільне дозвілля, розваги, подорожі. Проте узаконення подібних стосунків може призвести до їхнього краху через несумісність життєвих цінностей.
Цікавими в практичному застосуванні є висновки Роберта Стернберга про динаміку складових кохання. Виявляється, що коли «від частоти повторення рефлексу» рівень еротичного потягу пари одне до одного починає знижуватися, в цей час на підтримку «поспішає» дружба. Тобто, зростає емоційна прихильність. А найбільш повільно у любовних стосунках відбувається взаємопроникнення поглядів на життя, досягнення спільності у структурі свідомості, ціннісних орієнтаціях. Проте якщо пара цього досягає, результат забезпечує тривалу підтримку тим «граням» кохання, які з часом вичерпують свої часові ресурси. Невипадково такі фахівці із сімейних стосунків, як Ігор Кон та Віктор Рибаченко, вважають цю грань основоположною: щоб рухатися вперед і досягати успіхів, потрібно «дивитися не одне на одного, а в одному напрямку».
Чи залежить кохання від характеру людини, її особистісних властивостей? Відомий німецький психолог та психоаналітик Еріх Фромм писав у своєму бестселері «Мистецтво кохати», що людина з низькою самооцінкою та неповагою до себе приречена на кохання невротичне. «Спочатку сам ти маєш полюбити, щоб тебе могли полюбити інші… Любов виникає з любові», — був упевнений Григорій Сковорода. Йдеться не лише про прийняття себе, а й про позитивне ставлення до людей зі свого оточення, соціального довкілля в цілому.
Людина, сповнена кохання, готова дарувати його іншим, проте це мистецтво не кожному під силу. Адже бурхливі почуття — це не просто раптовий спалах та низка фізіологічних процесів. Люди, які не здатні подолати життєві труднощі, «позбавляються нудьги за допомогою нових стимулів і прагнуть мати якомога більше коханців, замість того, щоб навчитися любити хоча б одного», — писав Еріх Фромм.
Кохання потребує особистісної зрілості, готовності віддавати, працювати над удосконаленням стосунків. Ось як про це зазначає Сергій Максименко: «У любові людина не лише віддає, але й «дає» найбільш дороге, що в неї є: вона дає життя. І це — не метафора. Любити — означає дарувати своє життя і народжувати нове життя».
Один із чудодійних парадоксів кохання — «ефект рожевих окулярів» — стан, коли позитивні сторони партнера перебільшуються, тоді як негативні не помічаються. Чи є це тимчасовою сліпотою? Ні, це особлива здатність закоханих бачити ідеальне Я одне одного, особлива прозорливість щодо перспектив особистісного зростання — якою може стати людина, осяяна почуттям кохання. Як писав Михайло Пришвін, «... я не такий, яким ти мене уявляєш. Але ти тільки люби, і я ставатиму кращим».
Які особистісні властивості можуть стати на заваді коханню? Американський психолог Філіп Зімбардо вважає, що це — надмірна сором’язливість людини, адже 80% опитаних ним людей переживають її час від часу, а 40% — завжди. Сором’язливість зазвичай перешкоджає розширенню кола знайомих, а отже і пошуку кохання.
Чимало дорослих людей мають проблеми із самопрезентацією потенційним партнерам. Деякі настільки «розкривають» своє Я іншим, що сприймаються ними як особи, нерозбірливі в міжособистісних контактах. Інші ж так ретельно «ховають» себе, що здаються недоступними, недружелюбними, емоційно-холодними — тобто такими, від яких ліпше триматись подалі.
Кохання базується на емоціях, які складно контролювати розумом. «Ефект присутності», тобто постійне відчуття того, що кохана людина поруч, коли всі думки лише про неї, досить часто може набувати нав’язливого обсесивно-компульсивного характеру, надто в ситуації, якщо зв’язок між партнерами розривається. А значить деякі закохані (буває, що й після спроби самогубства через нещасливе кохання) потребують такої самої психотерапевтичної та медичної допомоги, як при депресії чи посттравматичному синдромі.
Кохання несумісне з будь-яким примушуванням, у коханні все найважливіше твориться не з чиєїсь волі, а народжується. Не можна примусити любити, проте можна заслужити повагу, захоплення собою, які породжують прихильність та потребу бути поруч. Кохання допомагає людині вийти за межі власного Я, подолати відчуття самотності під загрозою наступу «цивілізації самотніх».
Кохання не може існувати без довіри. На жаль, воно часто зникає, але чи це стає смертним вироком коханню? Єдиним рецептом реанімації довіри є спілкування на засадах рівності Я і Ти, яке психологи називають актуалізаторським спілкуванням — на відміну від маніпуляційного. Важливо не замикатися в собі, вириватися з полону власного егоїзму, розмовляти про речі найбільш болісні і важкі, щоб не накопичувати вибухового заряду, під уламками якого можуть загинути не тільки почуття, а й люди, цілі родини.
Проте, незважаючи на всі можливі негаразди в житті закоханих, бо ж відомо, «…хто з любов’ю не знається, той горя не знає…», кожен вважає її найважливішою умовою людського щастя, прагне кохати та бути коханим.
Стенічне почуття — почуття, що бадьорить, підвищує життєвий тонус, активізує енергію, опірність та творчий потенціал людини
Обсесивнокомпульсивний розлад (від англ. оbsession — одержимість ідеєю
та compulsion — примус) — невроз нав’язливих станів, при якому мимоволі з’являються нав’язливі думки, що заважають або лякають (обсессії). При цьому розладі психіки людина постійно та безуспішно намагається позбавитися від тривоги, викликаної нав’язливими думками, за допомогою настільки ж нав’язливих і виснажливих дій (компульсій). Перебіг може мати хронічний, прогресивний або епізодичний характер
Говоримо про кохання
Видатний український мислитель Григорій Сковорода писав, що все минає, проте любов зостається, все минає, але не Бог і не любов. У філософській думці сенс та цінність кохання полягає у тому, що воно спонукає цікавитися внутрішнім світом іншої людини та ставитися до коханого, як до самого себе. Водночас кохання може виконувати роль жорстокого тирана, здатного утримувати під своєю владою мільйони заручників.
Психологи одностайні у головному висновку — кохання, щасливе або не зовсім, це — стенічне почуття, яке дає людині «друге» дихання, підносить її творчі сили, надихає на креативну діяльність, особистісне зростання. Невипадково переважна більшість мистецьких шедеврів створена під впливом почуття кохання, хоча й не завжди взаємного. Отже, кохання, скоріше, «збагачує» особистість, ніж «вимагає» чогось від неї: «Любов об’єднує і, власне, створює особистість завдяки тому, що не дає людині зосередитись на власному Я, а концентрує, втілює її в інше Я, тим самим забезпечуючи існування і розвиток себе як цілісності», — зазначає сучасний український психолог Сергій Максименко.
На чому базується кохання
Спробу з’ясувати психологічну природу кохання здійснили професор Йельського університету Роберт Стернберг та його асистентка С’юзен Гранджек. Вони запропонували тригранну теорію кохання, яка вже набула статусу класичної та посіла чільне місце в підручниках із соціальної психології (див. Рисунок). Як створювалася ця модель? За основу дослідження було взято староіндійський епос «Гілка персика», де кохання визначено так:
«Три джерела має кохання:
Потяг до тіла породжує бажання,
Потяг до душі — дружбу,
Потяг до розуму — повагу.
Але тільки поєднання трьох джерел породжує любов».
Психологи досліджували характер взаємин пар різного віку, одружених та неодружених, із тривалими та нетривалими стосунками, які, однак, були твердо переконані, що кохають одне одного понад усе. Зазвичай динаміка їхнього почуття була схожою: спершу — еротичне піднесення, «контакт очей», «дотик до рук», «перший поцілунок», «обійми» тощо. Тож еротичний спалах пари був мотиваційною основою розвитку інтимних взаємин. Далі поглиблювалися емоційні зв’язки, взаємопроникнення їхніх Я, з’являлася приязнь, взаємна підтримка та чуйне ставлення до переживань партнера. Поступово розвивалася ще й третя, когнітивна грань їхнього почуття — взаєморозуміння на основі спільної життєвої позиції, становлення подібних структур свідомості — щоб «і в смутку, і в радості»…
Тож, «досконале кохання» автори зобразили у вигляді трьох граней рівностороннього трикутника: еротичної, емоційної та когнітивної. Такі стосунки є найбільш гармонійними та тривалими. Якщо ж однієї з граней бракує, дослідники назвали подібний характер взаємин різновидами «квазі»-кохання, яке в житті зустрічається дуже часто. Відповідно до специфіки сформованості граней трикутника, розрізняють кілька видів «недосконалих» любовних взаємин. Розглянемо деякі з них.
Різновиди «квазі»кохання
«Пристрасть» базується на домінуванні у стосунках лише еротичної грані. Цю модель кохання найчастіше сповідують юні закохані, які перший досвід статевих стосунків часто сприймають за «справжнє» почуття. Такі стосунки нетривалі.
«Кохання-симпатія» — домінування у взаєминах лише товариських емоційно-теплих стосунків без пристрасті, без зобов’язань. Подібні пари стають добрими друзями, але не більше.
«Пусті взаємини», на думку Роберта Стенбергера, — це стосунки, в яких домінує лише когнітивна складова — моральні зобов’язання і спільні погляди на життя. Такі взаємини здебільшого характерні для пар, які поєдналися за обопільною домовленістю, наприклад за шлюбним оголошенням.
«Голлівудські стосунки» — так автори типології називають почуття, яким бракує емоційного взаємопроникнення за наявності еротичної та когнітивної складових. Мотивацією створення такого союзу є привернення уваги до себе як до видатної, незвичайної пари в шоу-бізнесі чи інших сферах публічного життя.
«Компанійське кохання» поєднує як когнітивну, так і емоційну складові, але без еротичного потягу одне до одного. Це союз однодумців — товаришів по партії, колег по бізнесу тощо.
«Романтичне кохання» поєднує сексуальний потяг та емоційну прихильність. Це найпоширеніший тип розвитку любовних стосунків. Він більш притаманний парам юнацького та молодшого дорослого віку, для яких провідною діяльністю є спільне дозвілля, розваги, подорожі. Проте узаконення подібних стосунків може призвести до їхнього краху через несумісність життєвих цінностей.
Видозміна стосунків
Цікавими в практичному застосуванні є висновки Роберта Стернберга про динаміку складових кохання. Виявляється, що коли «від частоти повторення рефлексу» рівень еротичного потягу пари одне до одного починає знижуватися, в цей час на підтримку «поспішає» дружба. Тобто, зростає емоційна прихильність. А найбільш повільно у любовних стосунках відбувається взаємопроникнення поглядів на життя, досягнення спільності у структурі свідомості, ціннісних орієнтаціях. Проте якщо пара цього досягає, результат забезпечує тривалу підтримку тим «граням» кохання, які з часом вичерпують свої часові ресурси. Невипадково такі фахівці із сімейних стосунків, як Ігор Кон та Віктор Рибаченко, вважають цю грань основоположною: щоб рухатися вперед і досягати успіхів, потрібно «дивитися не одне на одного, а в одному напрямку».
Мистецтво зрілого кохання
Чи залежить кохання від характеру людини, її особистісних властивостей? Відомий німецький психолог та психоаналітик Еріх Фромм писав у своєму бестселері «Мистецтво кохати», що людина з низькою самооцінкою та неповагою до себе приречена на кохання невротичне. «Спочатку сам ти маєш полюбити, щоб тебе могли полюбити інші… Любов виникає з любові», — був упевнений Григорій Сковорода. Йдеться не лише про прийняття себе, а й про позитивне ставлення до людей зі свого оточення, соціального довкілля в цілому.
Людина, сповнена кохання, готова дарувати його іншим, проте це мистецтво не кожному під силу. Адже бурхливі почуття — це не просто раптовий спалах та низка фізіологічних процесів. Люди, які не здатні подолати життєві труднощі, «позбавляються нудьги за допомогою нових стимулів і прагнуть мати якомога більше коханців, замість того, щоб навчитися любити хоча б одного», — писав Еріх Фромм.
Кохання потребує особистісної зрілості, готовності віддавати, працювати над удосконаленням стосунків. Ось як про це зазначає Сергій Максименко: «У любові людина не лише віддає, але й «дає» найбільш дороге, що в неї є: вона дає життя. І це — не метафора. Любити — означає дарувати своє життя і народжувати нове життя».
Один із чудодійних парадоксів кохання — «ефект рожевих окулярів» — стан, коли позитивні сторони партнера перебільшуються, тоді як негативні не помічаються. Чи є це тимчасовою сліпотою? Ні, це особлива здатність закоханих бачити ідеальне Я одне одного, особлива прозорливість щодо перспектив особистісного зростання — якою може стати людина, осяяна почуттям кохання. Як писав Михайло Пришвін, «... я не такий, яким ти мене уявляєш. Але ти тільки люби, і я ставатиму кращим».
Що може загрожувати любовним взаєминам?
Які особистісні властивості можуть стати на заваді коханню? Американський психолог Філіп Зімбардо вважає, що це — надмірна сором’язливість людини, адже 80% опитаних ним людей переживають її час від часу, а 40% — завжди. Сором’язливість зазвичай перешкоджає розширенню кола знайомих, а отже і пошуку кохання.
Чимало дорослих людей мають проблеми із самопрезентацією потенційним партнерам. Деякі настільки «розкривають» своє Я іншим, що сприймаються ними як особи, нерозбірливі в міжособистісних контактах. Інші ж так ретельно «ховають» себе, що здаються недоступними, недружелюбними, емоційно-холодними — тобто такими, від яких ліпше триматись подалі.
Кохання базується на емоціях, які складно контролювати розумом. «Ефект присутності», тобто постійне відчуття того, що кохана людина поруч, коли всі думки лише про неї, досить часто може набувати нав’язливого обсесивно-компульсивного характеру, надто в ситуації, якщо зв’язок між партнерами розривається. А значить деякі закохані (буває, що й після спроби самогубства через нещасливе кохання) потребують такої самої психотерапевтичної та медичної допомоги, як при депресії чи посттравматичному синдромі.
Кохання несумісне з будь-яким примушуванням, у коханні все найважливіше твориться не з чиєїсь волі, а народжується. Не можна примусити любити, проте можна заслужити повагу, захоплення собою, які породжують прихильність та потребу бути поруч. Кохання допомагає людині вийти за межі власного Я, подолати відчуття самотності під загрозою наступу «цивілізації самотніх».
Кохання не може існувати без довіри. На жаль, воно часто зникає, але чи це стає смертним вироком коханню? Єдиним рецептом реанімації довіри є спілкування на засадах рівності Я і Ти, яке психологи називають актуалізаторським спілкуванням — на відміну від маніпуляційного. Важливо не замикатися в собі, вириватися з полону власного егоїзму, розмовляти про речі найбільш болісні і важкі, щоб не накопичувати вибухового заряду, під уламками якого можуть загинути не тільки почуття, а й люди, цілі родини.
Проте, незважаючи на всі можливі негаразди в житті закоханих, бо ж відомо, «…хто з любов’ю не знається, той горя не знає…», кожен вважає її найважливішою умовою людського щастя, прагне кохати та бути коханим.
Стенічне почуття — почуття, що бадьорить, підвищує життєвий тонус, активізує енергію, опірність та творчий потенціал людини
Обсесивнокомпульсивний розлад (від англ. оbsession — одержимість ідеєю
та compulsion — примус) — невроз нав’язливих станів, при якому мимоволі з’являються нав’язливі думки, що заважають або лякають (обсессії). При цьому розладі психіки людина постійно та безуспішно намагається позбавитися від тривоги, викликаної нав’язливими думками, за допомогою настільки ж нав’язливих і виснажливих дій (компульсій). Перебіг може мати хронічний, прогресивний або епізодичний характер
Тамара ГОВОРУН,
головний науковий співробітник лабораторії соціальної психології Інституту психології
імені Г. С. Костюка НАПН України, д-р психол. наук, професор
Даріна КОСЬКІНА,
науковий кореспондент Інституту психології
імені Г. С. Костюка НАПН України
Немає коментарів:
Дописати коментар