У серпні виповнюється 110 років від відкриття Олександрівської школи-хутора для глухонімих (1903–1917), яка досі не має аналогів у світі. Становлення цього унікального закладу було непростим. З 1921 року школу-хутір перейменували на Запорізьку школу глухих, нині це – Запорізька спеціальна школа-інтернат для глухих. Фундатором закладу був голова Олександрівської міської управи Фелікс Францевич Мовчановський.
Передісторія створення Олександрівської школи-хутора почалася у 1898 році, коли у складі Відомство закладів царської родини імператриця Марія заснувала Опікунство глухонімими. Основними завданнями Опікунства були: по-перше, залучати до благодійних фінансових пожертвувань приватних осіб і громадські організації; по-друге, використовувати зібрані кошти для субсидування навчальних закладів. Незважаючи на благодійні пожертви, коштів для реалізації планів Опікунства глухонімими постійно не вистачало, і тому виникла ідея створення шкіл-хуторів. Це мали бути «містечка» для глухонімих дітей селян, які перебуваючи у звичному середовищі, могли отримати загальну освіту й оволодіти навичками раціонального господарювання. Утримання учнів у такому навчальному закладі частково мало відшкодовуватися їхньою працею, а зразкова організація господарства на хуторі – слугувати прикладом для мешканців навколишніх сіл.
У 1899-1900 рр. Опікунство глухонімими розіслало губернаторам Російської імперії листи, у яких закликало підтримати ініціативу щодо створення шкіл-хуторів. Відреагували на заклик лише двоє небайдужих українців: купець, який свого часу закінчив Санкт-Петербурзьке училище глухонімих, та міський голова Олександрівська (з 1921 року – м. Запоріжжя) – Фелікс Мовчановський. Останньому вдалося створити навчальний заклад, який увійшов до історії сурдопедагогіки як «найбільше у світі училище для глухонімих, оригінальне за організацією навчальних закладів, за змістом навчання і підготовкою учнів до майбутньої трудової діяльності».





